"З присвятою замордованим голодом..."

Вшанування жернтв Голодоморів в Україні

“З присвятою замордованим голодом…”

Мета: вшанувати пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих;виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріота.

Обладнання: проектор, свічки, аудіозаписи «Свіча» О.Білозір, відео про Голодомор, стіннівки.

Пісня «Свіча» Білозір

1-й учень:День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, громадські і культурні діячі.

2-й учень. У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили - старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

1-й учень У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. В пам’ять про українців, які загинули від голодомору 1933 року запалимо Свічку Пам’яті.

2-й учень. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

1-й ученьСьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.

2-й учень.Пом'янімо душі померлих від голоду хвилиною мовчання.

Відео телеканалу «Еспресо» - «Голодомор. Люди правди»

1-й учень Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.

2-й учень Очевидці, що пережили ті страшні роки згадують жахливі подробиці: «Люди їли все, що попадалось: мерзлі буряки, які знаходили на плантаціях, просяну шелеху, різні бур»яни. А найбільше їли лободу, яку обмивали кип»ятком і замішували мукою з липового листя, або кочанів кукурудзи без зерна…»

1-й учень Хліб… Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року благаю вас – бережіть хліб, бо Хліб – це Життя.

2-й учень Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.

1-й учень У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі!

2-й учень Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.

Усі, хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.

Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

1-й ученьНаш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Сьогодні, коли від початку голодомору минає 82 роки , ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

5- й учень

Полум’я скорботи

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!

Моя бабуся, сирота,

Мені колись розповідала,

Як батька з матір’ю вона

В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,

Зернину кожну вигрібали…

І на морозі крижанім

Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,

Де порятунок заховала –

Торбинку з житом і вівсом

Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли

У рік страшний голодомору,

Щоб рід нащадкам зберегли,

Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …

Зелених зерен дочекався,

Він їсти їх заборонив,

А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,

Коли жував зерно зубами…

Але кишечник так болить –

Він розривається шматками.

Останні ласощі свої

Сльозами рясно поливає,

І на очах своїх дітей

У страшних муках помирає.”

Та залишилося дитя –

Дівча сиріткою назвали,

Мою бабусю все життя

Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,

Немає жодної хатини,

Тепер там зорані поля,

Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла

За обрій сонце зустрічати,

Вона інакше не могла

Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

3-й учень

Прости нас, Господи великий,
Прости ще раз, в останній раз —
Позбав нас від такого лиха,
Народи всі і грішних нас.
Прости безумство наше, Боже,

Безвір'я й гордощі прости...
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.
Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати
— Спасти нас можеш тільки Ти.
Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!

4-й учень:

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Дівчина з хлібом в руках.

Коли ніхто не бачитиме, я цілуватиму шорстку хлібну скоринку. І молитимуся за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. За те, щоб простили матері, яка з’їла свою дитину. За розстріляного діда, що вкрав кілька колосків пшениці. За трирічного хлопчика, який тамував голод тілом ще живого батька… від імені мільйонів українців, яких ми називаємо «жертви голодомору» і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб. За те, що його маю.

1.Боже великий, всевладний,

Яви нам свою могуть,

2.Дай розпізнати правду,-

Праведників не забудь.

3. Дивляться в твої очі,

Мільйони скатованих душ.

4.Пригорни їх посели на спочинок,

Та їхнього сну не наруш!

5. Заступи нас і нашу державу

Од кривавих лютих незгод.

6.Всі ми сущі, усопші, прийдешні –

Разом. Твій пшеничний безсмертний народ.