"Колос правди"
Сценарій літературно – музичної композиції
«Колос правди»
(У глибині сцени хрест, на якому чорна цифра «33», переплетена тереном, вище- образ Ісуса Христа.
На столику розламана хлібина, калина, букет колосків, перев’язаний чорною стрічкою, статуя Матері Божої, запалені три свічки. Звучить «Реквієм» Моцарта)
Вед1. Світе тихий, кораю милий, моя Україно!
За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?
Виходить Мати Україна.
Молилася, турбувалась, день і ніч не спала,
Малих діток доглядала, звичаю навчала.
Виростали мої квіти, мої добрі діти,
Панувала і я колись на широкім світі. Панувала…
Вед2.Року 1933-го від Різдва Христового був в Україні Великий голод. Світ мав би розколотись на двоє, сонце могло б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на землі. І це не перебільшення. Спланований і реалізований комуністичним режимом Голодомор та масові політичні репресії поставили під знак питання саме існування нації.
Вед.1. Тільки протягом 1932- 1933 років загинула 5- та частина сільського населення України. Люди вимирали цілими селами. У січні 1933 року померло 44 тисячі, у лютому – 60 тис., у березні 136 тис., 174 – у квітні, 253 тис.- у травні, 361 – у червні.
Вед1.Ще в жовтні 1932 правління Сталіна прийняло рішення: вийти з продовольчої кризи шляхом конфіскації зерна у хліборобній галузі. Спеціально створені загони забирали у селян все до останньої крихти. Це був розбій, свідомо спланований на фізичне винищення селянства.
Вед2.А законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їхнім заорюванням. За збирання колосків звинувачений карається не нижче 5 років ув’язнення і до найвищої міри покарання – розстрілу. Сталін нак4азав ставитися до голоду, як до ворожої провокації і оголосив, що на Україні Голодомору нема.
Вед1.Ти кажеш, не було Голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла?
Як навіть варево виймали із печі
І забирали прямо із горшків.
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молот світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
і пухлих, і померлих на шляхах,
І досі ще стоять мені в очах…
А , кажеш, не було Голодомору?!
Вед2. Доведені до відчаю люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків, слимаків, мололи кістки на борошно. Варили шкіру із взуття. Вживали у їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, кропиву.
Вед1. У людей розпухли обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих , звозили, скидали в ями і закопували.
( Сценка «Мати й син»)
Вед2. У село вже весна завітала,
Починали бузочки цвісти,
Мати сина удома лишала,
Щоб в колгосп працювати іти.
Він опухлий лежав на лежанці,
Бо вставати не мав уже сил.
Син. Дай хліба, мао, дай хліба, мамо,
Рідна моя. Дай хоч кусочок хліба.
Мамо, я їстоньки хочу,
Шматок хліба мені принеси,
Не дістанеш мені попоїсти,
То я скоро голодний помру.
Чорнобривці, що вже розцвілися,
До голівки положиш в труну.
Біля хати мене поховаєш,
На могилі посадиш бузку,
Більш не буду тебе турбувати,не проситиму хліба шматок…
Мати.( тихо) . Синочку мій любий, ми п’єм лише воду,
А в хаті і крихточки хліба нема,
Прийшли злії люди не нашого роду,
Забрали весь хліб і знесли задарма.
Ридала, благала, кидалася в ноги,
Аби залишити зерна тобі трохи.
Син. Рідна моя, дай хоч одну зернинку.
Вед2. Ви чуєте дзвони, то плаче Вкраїна,
Яку котрий раз розп’яли на хресті.
Я Бога молила, щоб жив той хлопчина,
Щоб правду про все зміг у світ понести.
Але він збагнути не встиг до пуття
Звідкіль це на нього прийшло забуття.
Вед1.Пізно мати прийшла із роботи:
Треба норму було доконать,
Пайку хліба сама не поїла,
Щоб синочку голодному дать.
Мати. Синочку мій любий, синочку мій рідний,
Я тобі окраєць принесла.
Син.Мамо, мамо!Рідна моя, я вже не хочу хліба. Хліба, хлі…( помирає)
Вед2. У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, крпнувши під бік.
Без труни, загорнувши в ряднину,
А на ранок помер чоловік.
Вед1.Біля хати його поховала,
Так, як маму свою він прохав,
А настала весна і поминки.
Люди бачили матір саму,
Край могили синочка сиділа,
Шматок хліба тримала йому.
Вед2.Відомості про голод в Україні надійшли на захід. Було створено допорогові комітети в Європі і за океаном, але радянський уряд не дозволив їм допомогти, стверджуючи, що в Україні голоду нема. Тих, хто намагався втекти від лютої смерті за межі республіки, ловили і розстрілювали. Ніхто не читав їм молитов. Така була доля українського селянства.
( На сцену виходять двоє дітей – братик і сестричка. Звучить мелодія завірюхи.)
Дівчинка. Я хочу їсти.
Хлопчик. Господи, де твої дві рибини?
Де твої, Боженьку, п’ять хлібів?
Їстоньки хоче невинна дитина,
Жодного, хто би її пожалів.
Навіть для плачу нема уже сили.
Очі дитячі – доросла печаль.
Дай хоч причастя на змучених схилах,
Щоб записати у зойку скрижаль!
Хащі і хижість, жура лебедина.
Та ж оправдатись не вистачить слів!
Господи, де твої дві рибини?
Де твої, Господи, п’ять хлібів?
Дівчинка.( підходить до Матері Божої)
Бозю, що там у тебе в руці?
Дай мені, Бозю, хоч соломинку,
Щоб не втонути в голодній ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Та ж підрости б у квітневий розмай
Світу не бачила білого, Бозю,
Я пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось,
Холодно, Бозю. Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?
Вед1. Ой ,леле, що робилося з тою землею, з тим селом, з тими людьми. Хто послав на них ту тяжку кару? Чиї гріхи вони спокутували?
Вед.2. Спогади, спогади, спогади… Їх у чорну страшну книгу зібрали з вуст очевидців з усіх куточків України історики.
Вед1.Були тато, мама, бабуся, повмирали за два тижні троє.А я ходила по садках, їла листя липи, шукала лободу. Потім злягла. Встати не можу. Прийшла якась жінка і врятувала мене від смерті.
Вед2. Почався в хаті голод. Жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку і до ранку всі померли…
( Виходить дівчина з дитиною на рукахі говорить, як божевільна.)
Дівчина. Спіте, діти, спіте, любі, спіте і не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба, забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти, янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись і не будуть пухнуть нозі.
Натопила маковинням, затулила лядку й комин,
І в тумані темно- синім заспівала колискову:
Спи, синочку- ангелочку, засинай навіки, доню,
То моя остання ласка з материнської долоні,
Ще пограймось навперейми у піджмурки із бідою,
Заховаємось од неї у серу земельку, лельки..!
Вед1.Доведені до відчаю люди вчиняли страшний гріх – гріх людоїдства. В одному селі ми стріли божевільну жінку, яка металась з двору у двір, штовхала всіх і кричала одне єдине ім’я: Ваня, Ваня, Ваня! Вона зарубала свого дворічного хлопчика, зварила, щоб прогодувати решту дітей… і збожеволіла.
(Звучить тужлива мелодія, виходить жінка в чорному)
Жінка. Ввечері вчора голову одрізала доні . дитині моїй…
Вдосвта , вранці сьогодні поснідала… Що це я, що це, Боженьку мій.
Та я одрізала жилкою голову, думала – м’ясо я з’їм,
Думала – м’ясо а їла я коливо, коливо, коливо, бий мене грім.
Царство небесне їй, ти не лишилася в світі без мене сама,
Мати твоя не корилась, а билася, тільки вже сили нема.
Людоньки, що це я , сплю? Вбила дитину свою.
З холоду, з голоду я збожеволіла…
Людоньки, що це я , сплю?! Вбила дитину свою…
Вед2.Нині ми знаємо, що то було. Був голод, штучно організований, був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на згубу українського народу, такого ненависного диктатурі, якій всюди відчувався прихований опір і затаєний сепаратизм.
Вед1. Цей злочин сталінщини завдав Україні найтяжчих втрат, коштував нації мільйони людських життів, у тому числі материнських і дитячих.
( Виходять чотири дівчинки з чорними стрічками на голові і свічками в руках)
Дівчина1.І досі бачу скрізь усі літа
Я той портрет, обвитий в свіжу глицю,
І чорний ворон за вікном літав –
Душа мерця перетворилась в чорну птицю
Дівчина2.Тату! Прокинься, тату!
Щобудемо їсти сьогодні?
Жінка, як тінь ходить похаті
І діти сидять голодні.
Дівчина3.Тато не хоче вставати…
Приляжем і ми, синочки,
Скільки могил копати?
-В одну покладем ,рядочком.
Разом.Ні труни, ні хрестів, ні тризни,-
Прямо в яму навіки віків –
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.
Дівчина 4.Стояла мати - жовта і німа,
Ховала руки у чорнотороччі,
Та на очах її сльози нема –
Вона давно вже виплакала очі.
У 33-му, коли рід наш рпух,
Коли сестер на цвинтарі лишала,
Коли зогнили лобода й лопух
Були нам замість молока і сала.
Разом. Ні віночка, ні навіть барвінку,
Наче падалець під вітруган,
То причастя твоє, українцю,
Українцю, то твій талісман.
( Виходить мати. Звучить реквієм)
Мати.Земле! Рідна моя земле! Врятуй дітей моїх, матінко єдина.
Не забирай їх в своє лоно. Ти і так багато прийняла мерців.
Чуєш, земле, тебе благаю, на коліна вклякаю… Не дай нам вмерти.
Нагодуй. Хоч єдиним колосочком, але врятуй наші душі.
Чого мовчиш, земле? Чого почорніла? З горя почорніла, бо не зародило.
О, Боже милосердний! Тяжкий хрест ти нам послав і ми його несем. І з тим хрестом тяжким до тебе, Господи, ідем.
( Дівчата і мати залишаються стояти, до них виходять всі, хто виступав із свічками в руках)
Вед2.Схиліть голови, вклякніть на коліна,
І поминальні свічки запаліть…
Стоїть в скорботі Мати – Україна,
Біля могил дітей своїх стоїть.
( Ззаду хлопчик тримає прапор, нахиляє його, всі схиляють голови. Стукає метроном. Хвилина мовчання.)
Вед1. Прошу всіх встати! Суд іде.
Вед2.Суд іде за злочини судити,
За вирване коріння роду,
За вбивство сонця в небесах
Та віри й пам’яті народу.
Вед1. Нам потрібен суд честі, суд справедливості над сталінською імперією, над злочинами проти українського народу в ХХ столітті. Не просто суд над мертвими, а застереження живим. Бо безпам’ятка легко перетворити на раба, зробити з нього ката власного народу.
Вед2. Прах мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами , їхніх співвітчизників, нащадків і довічних боржників.
Вед1. Не сьогодні це сказано:
Час народжуватись і час помирати,
Час руйнувати і час будувати,
Час розкидати каміння і час збирати каміння,
Час мовчати і час говорити.
Вед2.Хай ця гірка правда, народжена після десятиліть безумства, ляже першим наріжним каменем у підмурках всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу.
( Виходять хлопчик і дівчинка в українському строї з хлібом на рушнику)
Хлопчик. Щодня в моєму домі він.
Такий звичайний, як повітря,
І мовчазний, немов довір’я ,
А я торкнусь і чую дзвін,
Я чую, як ридають дзвони,
Жниварські дзвони – колоски.
Дівчинка. І дзвонить пам’ять в наші будні,
Б’є голосами жертв і десь
Рік 32 – 33-й? Майбутнє?
Не повторись, не повторись.
Вед1.Плаче за дітьми своїми Україна – мати. Плаче і не може втішитись, бо їх немає. Підносить молитви Церква Христова, щоб Господь упокоїв їхні душі в оселях праведних.
Вічна пам’ять замученим голодом!
Ганьба і прокляття людоморам!
Ніхто не забутий і ніщо не забуте!
Вед2. Встанемо всі, ми їх пом’янем,
Чашу гіркого напою осушим…
Встанемо всі, поки ми ще живем,
Поки горить ще вогонь в наших душах.
Всі вони – нації цвітом були.
Матір Пречиста! Куди їх поділи?
Наших апостолів розіп’яли,
Наших пророків у тюрмах згноїли?
Встанем! Хай будем достойні їх ми,
Щоб називатись на світі людьми.
Дівчина1. Боже Великий Всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду,
Праведників не забудь.
Дівчина2.Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ,
Пригорни їх , посели на спочинок
Та їхнього сну не наруш.
Дівчина3. Заступи нас і нашу державу,
Од кривавих, лютих незгод,
Всі ми сущі, усопші, прийдешні,
Твій пшеничний , безсмертний народ.
( Гімн «Боже, великий , єдиний».)
